Головна  Влада  Фотогалерея  Оголошення  Транспотр до Львова
prapor Україна, Львівська область, Пустомитівський район
Годовиця Басівка

Cайт громади

leleku
Дата время.
НАШІ НАЙБЛИЖЧІ СУСІДИ
НОВИНИ ГРОМАДИ
в цьому списку немає новин


--?
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Село Годовиця з 1371 року (цього ж року перша згадка про село) належало до деканату святого Івана у Львові, а з 1564 року до Львівської єпархії. В 1405 році – Годовиця отримала магдебурзьке право. Нажаль точно невідомо, коли в селі була утворена парафія, але припускають, що це було близько 1498 року.

 

У ХІХ столітті, крім самої Годовиці, до складу парафії також входили: Басівка, Малечковичі і навіть Пустомити, а в міжвоєнний період, лише Басівка. Незважаючи на те, що про первинний костьол у Годовиці, та інші споруди, збудовані до першої половини XVIII ст. залишилося не так уже й багато відомостей. Достоменно відомо що в першій половині XVI ст. попередник храму, стояв на тому самому місці, що і сучасний костел. Ці дані випливають із опису розміщення ставу, про використання якого сперечалися тодішній годовицький ксьондз Якуб, та львівський декан Ян Крупський.

 

Сімнадцяте століття було важким часом, так у 1618-1621 роках місцевий костьол, як і сусідній у селі Наварія – були знесені, у зв’язку із сильними понівеченнями та руйнуваннями з боку татарських нападів, але в 1631 році храм відбудували. Проте освячений костел був лише у 1685 році. Провів освячення львівський вікарний Єжи Г’єдзинський.

 

Судячи з візитаційного протоколу 1716-1725 років, була це «ex lapidibus simplicis structura». Головний вівтар «arte sculptoria factum» носив назву Усіх Святих. Бічний вівтар присвячений Матері Божій та святійАнні; малий вівтар «imagines decenter pictae», а четвертий вівтар з найменуванням святого Миколая, був описаний як «arte arcaria honestum».

 

Решта інвентарю храму було дуже бідною, при костьолі не було шпиталю, та навіть не діяло жодне братство. Тодішнім ксьондзом був Фабіан Мачковіч. Єдиним, що збереглося від цієї споруди, є невеликий кам’яний картуш, який і зараз увінчує храм.

 

Сьогоднішній костьол був зведений протягом 1751-1758-го років, на кошти львівського архідиякона Стефана Мікульського (1714-1783 рр.). Автором будови є геніальний львівський архітектор швейцарського походження – Бернард Меретин (творець собору св. Юра у Львові), що був одним із найвизначніших зодчих свого часу.

 

Авторство Меретина підтверджене його підписом на задній стороні однієї із різьб амвону. Хоча будівництво храму і було завершене у 1758-ому році, проте праця над декором святині тривала ще навіть у шістдесятих роках XVIII ст. А освячення костьолу було проведене аж у 1774 році. Розписом інтер’єрів займався відомий художник Александр Ролінський. Автором різьбленого декору, є геніальний скульптор Йоган Георг Пінзель (другий замайстерністю скульптор в історії людства, який поступається лише Мікаленджелло) в співпраці з Мацеєм Полейовським.

 

В ХІХ ст. Годовиця стала відомим відпустовим місцем, та перетворилася на справжній паломницький центр. Річ утім, що у 1852 році зародився культ поклоніння іконі Утіхи Матері Божої. Це була акварельна копія образу Марії з Немовлям, з придорожньої каплиці в Моравії (яка стояла між містами Вевері та Ризовісте). Ця ікона потрапила до оселі годовицької родини Рачковських, де і зберігалася. З часом, ікона сильно потемніла, і її власники вирішили замінити її на іншу, але 25 січня 1852 року Рачковський раптом помітив – що образ сам відновився і тепер виблискує яскравими кольорами.

 

Спеціальна комісія курії довела, що диво не сфальсифіковане. І в 1856 році ікона була урочисто перенесена до костьолу, та встановлена в оновленому вівтарі Божої Матері. У 1934 році, ікона була коронована львівським архієпископом Болеславом Твардовським. Після другої світової війни, рятуючи ікону від більшовицько-атеїстичної загрози, була перевезена до Польщі, де зараз і зберігається у Вроцлаві, в костьолі святого Августина. У міжвоєнний період проведено консервацію костьолу.

 

У 1927 році відреставровано головний вівтар, а в 1929-1931 роках відновлено внутрішні розписи, частково дякуючи допомозі Воєводського Уряду у Львові. А у 1932 році костьол «як характерний тип архітектури XVIII ст. з рококовими мальованими зображеннями всередині, та дзвіницею яка стоїть поруч» перестав відігравати яку не будь важливу функцію, і формально був майже забутий.

 

У квітні 1946 року, останній голова годовицької парафії ксьондз Ярослав Хомицький із більшістю вірних –покинули парафію. Більшість храмового майна вивезено, і зберігається зараз у костьолах Вроцлава. В перші роки радянської окупації Західної України, костьол використовувався під господарську споруду, і був замкнений остаточно у 1961 році. Всі мистецько-цінні об’єкти які ще зберігалися у храмі, в 1965 році були перевезені до Львівської Картинної Галереї, та поміщені в одному з її відділів – Олеському замку.

 

У 1974 році у костьолі відбулася пожежа, в невдовзі після якої завалився дах із розписами XVIII ст. Зараз стан безцінного храму жалюгідний. Він являється суцільною руїною. Костьол знаходиться на березі ставу. Святиня орієнтована на північний-захід. Вівтар орієнтований на захід. Споруда мурована, цегляна, хрестоподібна в плані, розміщена на кам’яному п’єдисталі. Стіни поштукатурені.

 

Храм характеризується скороченим трансептом, притвором тарозміщеним по осі апсиди приміщенням. Колись центральний об’єм завершувався сигнатуркою. Завдяки заокругленим тазрізаним кутам – зовнішній контур плану має пластичні риси. Щодо зовнішнього архітектурного декору, то в будівництві храму Меретин на головному фасаді використав подвійні пілястри коринфського ордеру. Притвор завершується трикутним фронтоном та аттиком у вигляді балюстради. Головний бароковий фронтон прикрашений декоративними вазами.

 

Стіни бокових фасадів розчленовані лізинамина дзеркала. Навпроти фасаду костьолу є дзвіниця, яка є мурованою в формібрамки. Годовицький костьол є першою і найдосконалішою роботою Меретина, з цілого ряду подібних костьолів (Бучач, Берездівці, Лопатин, Рава-Руська, Коломия,Буськ, та інші). Так в невеликому приміському селі біля Львова, гине костел-шедевр світового значення, роботи Меретина та Пінзеля.

 

Сказати що в селі руйнується костел Меретина, це те саме що сказати, що десь вселі гниє картина Рембрандта. І саме гірше це те, що всім на це абсолютно начхати.Великої римо-католицької громади у селі немає, а інші християнські конфесії мають нові храми. Так і гине забутий безцінний шедевр, як відгомін давніх епох. Все це дуже сумно.

автор Роман Карвацький

Авторизуватися

Введіть ім’я користувача і пароль для входу в систему:
Логін

Забули свій пароль?

Зареєструватися

погода в украине
Погода у Львові » Україна
  Тест швидкості інтернету  
  Підтримка сайту: Я.Бондарчук, с. Басівка, © Всі права застережено